 |
Послідовно, на різних проєктах і програмах Республіканського руху, Студреспубліка досліджує проблематику модернізації України та світу. Для глибокої та фахової дискусії про те, як зробити Україну суб’єктною у глобальному людстві саме в нинішніх складних і ризикованих умовах 19 грудня 2020р. у Товаристві «Знання» України зібралися* потужні інтелектуали і небайдужі громадян(к)и — Кость Бондаренко, Микола Воробйов, Сергій Дацюк, Андрій Єрмолаєв, Ілія Куса, Михайло Мінаков (по скайпу). До вашої уваги стислий конспект події. |
Абсолютно очевидно, що в глобалізованому світі, де Україна займає принизливе місце периферії (вже навіть не напівпериферії), надзвичайно багато рішень про долю нашої держави приймається «великими акторами» без нас і всупереч нам. Для того, щоб ми були господарями/ками у власній країні і нас поважали за кордоном, щоб увійти до топ-20 найбільш розвинутих держав світу за рівнем життя громадян(ок), а не пасти задніх і бути джерелом усе більш стидних скандалів — необхідно пропрацьовувати питання української суб’єктності.
Глобальна суперкриза (одночасно — фінансово-економічна, екологічна, всіх відносин у світі) та пандемія, якою прикриваються панівні групи і класи для того, щоб приховати та перекинути на якісь «реалії», «обставини» й усе суспільство відповідальність за суперкризу та некомпетентність і корумпованість своїх дій під час неї, супроводжуються справжніми тектонічними змінами.
Саме в таких неспокійних умовах можна було би нарешті зреалізувати і втілити бунтівну програму інноваційного прориву для України. Поки всі «великі» займаються своїми проблемами — можемо зробити ривок!
|
Громадянські лекторії — це простір свободи без цензури і хейтспічу, де кожна думка важлива і де немає правильних чи неправильних позицій. Ця важлива ініціатива Студреспубліки збирає активістів/ок, експертів/ок, молодих лідерів/ок і просто небайдужих громадян(ок) разом для діалогу про іна/інноваційний розвиток України й особистісну самореалізацію в нових складних умовах, про розвиток людини й універсальні цінності. Формат події — інтенсивний лекторій у режимі презентації проблемних позицій у вигляді експертних доповідей із подальшим змістовним обговоренням, в рамках якого |
 |
проаналізували ситуацію в периферійній державі Україна та в усьому світі за підсумками 2020-го — року глобальної суперкризи, коронавірусу, соціальних протестів і 75-річчя ООН. І, звісно, виклали розкладки щодо майбутнього.
Під час відкриття ІІ Громадянського лекторію лідер республіканців України Павло Вікнянський наголосив, що громадянське просвітництво має перед собою мету, до того щоби всі ми ставали з т.з. універсальних гуманістичних цінностей вище, краще і прогресивніше — і це загально-світова задача. На жаль, часто-густо бачимо, що наразі, особливо під час коронакризи, це не в трендах, але ми, Студреспубліка, цим займаємося вже багато років, а у форматі Громадянських лекторіїв — починаючи з 2015р., це вже 15-й.
 |
 |
 |
До учасників/ць «події року» — як наприкінці її оцінив один зі спікерів, політолог-міжнародник Микола Воробйов — звернулися філософ, голова правління ВГО Товариство «Знання» України, член-кореспондент Академії педагогічних наук України Василь Кушерець, який привітав усіх із 100-річчям видатного українського філософа, громадського діяча та письменника Миколи Руденка і побажав, за цим великим прикладом, бути справжніми пророками та візорами; а друг і партнер Студреспубліки, директор видавництва «Саміт-книга» Іван Степурін подякував за місію та інтелектуальне меценатство, підкреслив важливість послідовного творення республіканцями платформи, яка поєднує найкращих мислителів і молодь країни.
Наразі найбільше пригноблення в світі — мисленнєве
| З першою доповіддю на тему «Вселюдство: рік минулий, рік майбутній» виступив філософ, експерт Студреспубліки Сергій Дацюк. Він підкреслив, що у зараженому інфодемією суспільстві тенденції протесту та водночас тероризму вийшли на новий рівень. Тепер маємо в самій «цитаделі демократії», якою нам здавалися США, потужний рух нових груп пригнічених (т.зв. «чорних» (Black Lives Matter), жінок, ґендерних груп, людей з анормативністю), які, на думку інтелектуала, заперечують ціле, тобто на початок ставлять не людину, а відмінності. В умовах глобальної дезорієнтації цей рух є інтернаціональним, анархічним, квазідискурсивним, |  |
з одного боку — антилокальним, а з іншого — антиуніверсальним. Це групи «нової пустоти»: там щось з’явиться. Але те, що вони просувають, нищить, розщеплює старий світ, а новий світ і творчі ідеї за ними не стоять.
Виникла нова нормальність є спільною рамкою, незалежно від того, чи хочете ви, щоб вона поширювалася і на вас. Характерно, що друзкові зміни відбуваються для всіх порівняно непомітно, а для незгодних — є можливість «встроїтися».
Наразі має значення лише фрагментована солідаризація всередині груп пригнічених. Те, до чого все йде, доповідач називає інфототалітаризмом, адже управління не співпадаючими солідаризаціями відбувається за рахунок цензури, нав’язаного дискурсу: всі, «хто не з нами» — відступники та «вороги роду людського». Тому так мало спроб осмислення всього цього.
Тепер увесь світ ніби все забув і відтворює пізньорадянський досвід у сенсі відмови від мислення та «втечі в інклюзивність». Приміром, наразі втрачене знання, що багатство не може бути розподілене — це можна робити лише зі спільним благом. Держави як інститути «їм» вже не потрібні, так само із позицією спільного блага. Конструкції, де може існувати ціле, у «них» немає взагалі.
 |
 |
 |
Отже, в цій ідеології-релігії пробудженства (wokeism) ресентимент на ресентименті сидить і ресентиментом поганяє. Створюється специфічна ієрархія ресентименту, в якій найбільш пригноблений стає найголовнішим. Відповідно, триває боротьба за деконструкцію всіх інститутів пригноблення.
В основі пробудженства, вважає філософ, лежить друзкове мислення як вироджене критичне мислення і доведене до своєї крайності фрагментарне мислення, яке піднесло ресентимент на рівень послідовного безстидного принципу. Фактично друзкове (осколочне) мислення творить світову громадянську війну. Суб’єктним наразі є сам дискурс, а не люди — тому ідеологів, які б малювали світ і зміни, мали б справу з цілим й універсальним, на кшталт Марксу та Леніна, натепер немає; бо коли є друзки — плану не буває. Хоч в друзковому мисленні і немає «тої сволоти, яка відповідає», але, звісно ж, є різні сили, які використовують все це, знищуючи нинішній світовий порядок.
Наразі найбільше пригноблення — мисленнєве. Для того, щоб цьому протидіяти, для принципових змін бігання по вулицях явно недостатньо, як і просто висловлення незадоволення — потрібні новий дискурс і нові поведінкові системи.
Необхідний новий республіканізм неетнонаціональних держав
|
Відомий у світі український філософ, експерт Студреспубліки Михайло Мінаков прочитав скайп-доповідь «Світ-система та (не)можливості для периферійної держави». Інтелектуал не погоджується з тезою про зовнішнє управління Україною, бо «Україна — некерована». Шансів на впорядковане управління в периферійній Україні мало — хаос продовжиться.
Перед нами протистояння медіїзованої кризисної демократії — і «розумного авторитаризму» (КНР, РФ, Азербайджан тощо). Після уходу Трампу тенденція до беззахідності
|
 |
уповільнюється, але не припиняється, в той же час цінності свободи та самовираження продовжують зростання у всьому світі й у всіх суспільствах.
Країни периферії та напів периферії за останні роки загалом стали бідніші. Разючу базову нерівність наразі видно по доступу до вакцини. В такі складні часи значення ООН стає ще виразнішим, бо це спроба всесвітньої, вселенської рівності.
Периферійні держави ніколи не можуть бути повністю суверенними. Треба розуміти інструменти впливу ядра, країни якого, зокрема, ведуть політику відмови від культурного різноманіття периферії, що ми яскраво бачимо на прикладі України. Звернемо увагу і на те, що у всіх пострадянських країн, поки що окрім Білорусі, є територіальні проблеми. Ба більше — стратегічним трендом став сецесіонізм.
 |
 |
 |
Проникнути в ядро надзвичайно важко, щоб це зробити хоча б частково, то, за прикладом Сінгапуру, необхідні значна креативність еліт і солідарність суспільства. Також варто врахувати досвід багатовекторності, який дозволяє зменшити зовнішній вплив.
Тож необхідний новий республіканізм неетнонаціональних держав (який опонуватиме новому неколективістському імперіалізму і передбачатиме велику інклюзивну єдність (соціально-економічну, культурну, конфесійну тощо), справедливість і рівність). Для успіху ж прогресистських ідеологій потрібні креативність й інавативність. Нові ліві проєкти повинні обов’язково виходити за національні рамки.
Новий проєкт Української республіки має передбачати повернення до початків 30-річної давнини. Адже, на жаль, уроки засновників Української республіки мало почуті, що забезпечується цензурою і державною монополією ідеологій.
Обмеження свобод Третьої глобалізації як заділ для майбутнього прогресу
 |
Про «Третю глобалізація без свобод» говорив філософ, експерт Студреспубліки Андрій Єрмолаєв. Оцінюючи ситуацію в світі й Україні, доповідач зауважив, що в розгубленості ми зовсім не оригінальні, але до всього цього — ще й перебуваємо в стані інфоапатії та ніктофобії. Проте, це не може змінити очевидного: ми всі напередодні потужних змін.
Друга хвиля глобалізації продемонструвала її ущербність: якщо б не коронавірус, так з’явилися б інші способи порвати з 4-ма ліберальними «божками» попередніх хвиль глобалізації. Ось «Третя хвиля глобалізації без свобод» саме і торкнеться обмежень цих свобод — переміщення капіталів, робочої сили, товарів і послуг.
|
Парадоксальним чином, ці обмеження дозволяють ЄС взяти певну геоконкурентну передишку, інакше його буде чекати незавидна доля СРСР, який так і не встиг стати альтернативним центром накопичення глобального капіталу.
Інтелектуал звертає увагу, що спосіб паніки та нав’язування під час коронакризи такий самий, як був з глобальною «терористичною загрозою».
Всупереч стереотипам, глобальні зв’язки наразі лише посилюються, а ось руйнується лише те, до чого звикли. Третя хвиля глобалізації буде пов’язана з конкуренцією політик «технологічного імперіалізму». Цікавою її характеристикою є актуалізація геокультурних суб’єктів (от, ще зовсім недавно про Великий Туран могли говорити лише інтелектуальні гурмани), втім, і системи, які підтримують локальність, стають сильнішими і конкурентнішими. Також бачимо замість неоіндустріалізації, зокрема, економіки простих речей — примітивізацію і провінціалізацію.
 |
 |
 |
Поки запиту на інтелектуальні сили в українській політиці немає, всім ще заправляє прекаріат, зокрема і ФОПівці, які «наївно думають, що стануть капіталістами». Зауваживши, що «професіонали — це видумка спічрайтерів», втім інтелектуал наголосив, що зараз є запит на «хазяїна». А розчарування в «зелених» в тому, що вони виявилися абсолютно такі ж самі, як і всі ті корупціонери й олігархи, до кого вони нібито виступали антитезою.
Деградація на найближчий час нам гарантована — питання лише в тому, чи зможемо ми за цей час зробити заділ на прогрес, або нас чекає «другий розпад».
Україна застрягла в минулому
«Світовий порядок доби коронакризи: процеси, тренди та логіка» — тема доповіді аналітика Ілії Куси, в якій він виділяє 4 головні тенденції постковідної епохи:
| 1) соціальна радикалізація (кого, коли і в яку чергу рятувати від коронавірусу, кому першому дістанеться вакцина тощо); 2) політична й ідеологічна поляризація (і Китай, і Сполучені Штати, і Європа, і Російська Федерація хочуть розповісти свою переможну історію про коронавірус і спасіння людства); 3) глобальне суперництво за баланс сил і лідерство в світовому порядку (між, в першу чергу, США та КНР, а в другу чергу — між різними регіональними гравцями, які останнім часом піднімаються: Туреччиною, Іраном, Пакистаном, ОАЕ, Саудівською Аравією тощо); 4) подальша ерозія архітектури світової безпеки, її фрагментація. |  |
Коронакриза по-новій актуалізувала питання рівності та справедливості, для багатьох раптом виявилося, що у світі далеко не всі мають рівний доступ до медицини (що яскраво було видно по США як центру капіталізму). Це посилило соціальну напругу в світі та масові протести (наприклад, у США, інших країнах Заходу, Таїланді, Лівані), які все більше отримували нераціональний, морально-етичний характер.
Україна ментально, за публічним дискурсом — у старому світовому порядку, де все ще є єдиний Захід, СРСР. Головне ж завдання для України — знайти свій функціонал в світі, включитися в нові глобальні процеси і визначитися з тим, яку роль займатимемо (до речі, усвідомлюючи, що основні процеси тепер відбуватимуться в Азії). Не просто осмислити і створити «наше місце», а й пояснити світу, зовнішнім партнерам — хто ми є, що ми хочемо від світу і від окремих країн, яку роль хочемо грати в нашому макрорегіоні. Інакше, як стверджує фахівець, залишимося маргіналізованою державою.
Зовнішнє управління небезпечне спокусою уникнення власної відповідальності
Історик, політолог Кость Бондаренко говорив про «Капкан зовнішнього управління: чи може світова криза допомогти нам нарешті стати вільними?».
Зовнішнє управління небезпечне спокусою уникнення власної відповідальності. Це надія, що хтось дасть гроші: кредити нам видають в обмін на слухняність (така собі наркоманія).
| Експерт наголошує, що Україна — під тотальною «окупацією»: 7% території — це РФ, інше — «інші країни». При цьому, більшість населення, звісно ж, не помічає зовнішнього управління. Останнім часом найвпливовішими в західному зовнішньому правлінні були США та транснаціональні корпорації, а тепер — Велика Британія. Завуальовано ж усе під колективну позицію послів Великої Сімки. Історично треба розуміти, що США і Велика Британія ніколи не втрачали впливу над територіями, які вважали своїми, у часи своєї слабкості, тобто розраховувати на добру милість «цивілізованих країн» — наївно. |  |
Переламний момент, точка неповернення нинішньої України — це 10 квітня 2013р., коли МВФ нав’язав нам свій порядок денний.
Суб’єктність потребує постійного напруження, адже де гарантія, що не прийдуть інші колонізатори. Дійсно самостійною Україна ніколи за 30 років незалежності не була, а її «еліта» завжди відносилася до неї як до бізнесу — продати, капіталізувати. Як сказав один знайомий доповідачу дипломат, «належність до української еліти визначається наявністю 2-го громадянства».
Як вистрибнути з капкану? Хоч інтелектуальні якості олігархів жодним чином не можна недооцінювати, але вони ефективно думають лише про день сьогоднішній і завтрашній — проте, ніколи про після завтрашній. А що стосується модернізації шляхом народної революції, то, на думку експерта, це може сприйнятися навіть як контрреволюція по відношенню до постмодерністського Євромайдану. Проблемою є те, що українська класова система, якщо порівнювати із західною — не є класичною. Втім, іншого виходу, окрім актуалізації внутрішніх сил у нас немає.
Щоби добитися реальної суб’єктності, Україні треба перетворитися з олігархії в справжню Республіку
Після попереднього, безжального у своїй реалістичності виступу, (неприємної) правди додав політолог-міжнародник Микола Воробйов «Американо-українські відносини: виклики теперішнього і майбутнього».
 |
Особливої ініціативи, яка б виходила з розуміння національних інтересів України і спиралася на Вашингтон не видно. Доповідач виходить з популярної в українському істеблішменті позиції про виправданість і навіть користь від західного зовнішнього управління, наводячи як приклад досвід Західної Німеччини, Південної Кореї, Японії. Наполягав, що Захід не хоче, щоб Україна була failed state, а держава №1 («добрий жандарм», гегемон), тобто США, насправді вбачає Україну суб’єктом. При цьому, одностайної політики стосовно України в Штатах немає: кожна адміністрація по-особливому вибудовує відносини з Києвом. |
Для розуміння невдач нашої країни, треба не ззовні причини шукати — натомість, усвідомити, що, на жаль, Україна так і не стала республікою, а залишається олігархією. Зміни ж необхідно формувати з урахуванням того, що тепер, як стверджує політолог, «не політики формують хайп, а хайп політиків».
Резюмуючи II Громадянський лекторій на тему «Прогресивна адженда для людства — й українська суб’єктність», зазначили, що хоч міжнародна політика — це найвища математика, проте, цілком посильні речі. Але для цього треба подолати головний капкан — безкінечну брехню. «Давайте більше правди! Навіть, якщо ця правда комусь здається «зрадою» чи платівкою, що заїла, — якщо самовіддано і розумно працювати, у нас з’явиться зовсім інша якість».
Павло Вікнянський наголосив, що «в Україні є сенс, лише якщо тут буде територія свободи, відповідальності та розвитку. І це не так і дорого вже коштує — але, звісно, вимагає сміливості, геть викинути всі стереотипи й дуже-дуже багато мислити».
Досить «скиглити» і в акті колоніального рабського самоприниження, розписуватися у власній безпорадності й колективно деградувати, очікуючи (десятиліттями? століттями?) на волю тих, хто здатен на історичність!
Пізніше будуть опубліковані стенограми доповідей, а Студреспубліка обов’язково продовжить подальшу роботу з розвитку громадянського суспільства та навернення України на шлях прогресу.
Партнери: ВГО Товариство «Знання» України, Газета прогресивних людей «Нова Республіка», видавництво «Саміт-книга», SendPulse, Telegram-канал «Можливості».
* Громадянський лекторій відбувся за дотримання адекватних і повністю законних карантинних приписів